КУЗЬМІВКА
Село Сарненського
району
Село Казимірка, волості Степанської, від Житомира 201 верста, від ближнього
приходу села Яблонняго 21 верста, м. Степані 12 верст. Церква в ім’я
Успіння Пресвятої Богородиці побудована у 1861
році на кошти
поміщика Івана Рибчинського
і прихожан ...
Перші
сліди перебування людини на
території нашого села відносяться до старовинних
часів. З аерологічного довідника
дізнаємось, що в 1895 році тут було знайдено
5 бронзових монет 11 ст. нашої ери. Вони свідчать про те, що дуже давно на цьому місці жили первисні
мисливці, теслярі, які вже вміли видобувати вогонь,
починали оволодівати гончарною справою.
Перша
назва села Казимирова ( або скорочено Казимирка ) пов’язана
з іменем польського пана Альберхта
Радзивілла, який на початку 17 ст. 1629 р заснував село і назвав його в честь святого Казимира – королевича і патрона
Речі Посполитої. Причиною його заснування послужив торговельний
шлях, який проходив через село з
Києва на Варшаву. Переїжджих багачів
і поліщуків грабували козаки. Ось тому
тут були розставлені сторожові
вежі, оборонні укріплення, а вздовж річки
Зульні, притоки Горині, виростало поселення.
Поселенці
Казимировки крім землеробства, скотарства
займались добуванням смоли,
живиці. Польські феодали, щоб
зміцнити свою владу, намагались ополячити і покатоличити населення. В деяких селах, втому числі і в
Казимирівці був споруджений
костьол. Старожили села розповідають, що спочатку
будувалась церква, але поляки
перехватили будівництво і вже
закінчували його під костьол. Він стояв
на місці теперішнього будинку культури.
Горинь була торговельним
шляхом, по ній купці на невеликих
суднах перевозили товари
до Польщі,у прибалтійські
країни. До них на заробітки
наймались казимирські селяни.
До
революції багаті землевласники
села займали 9.425 десятин
землі, а селяни - бідняки
мали лише 3.64 десятини
З історичних довідок
дізнаємось, що року 1913 селяни
села Казимирка піднялись на бунт. Головним бунтівником
були Трохим Борійчук і Григорій Ляховчук. Озброївшись косами, сокирами, дубинками – палками,
селяни розгромили поміщицьку
охорону. Бунт був придушений, багатьох селян
було заарештовано і відправлено в
Ровно.
Революційні
події 1917 року
докотились і до
Кузьмівки. Селяни розгромили маєток
поміщика Мельникова, який мав 525 га
лісової землі.
А
восени 1920 року Казимирку разом
з західноукраїнськими землями загарбала буржуазно-поміщицька Польща. Навчання в п’ятикласній Казимірській школі
велось польською мовою. Село під польським
керівництвом перебувало до вересня 1939
року.
22 червня 1941 року внесло свої корективи у
життя села. Розпочалася Велика
Вітчизняна війна, яка лягла важким тягарем на Казимирку. У 1943 році
село було спалено. В повоєнний час його відбудували. До 1947 року сільським
головою був Ляховчук Яків Федорович, а секретарем сільради був Мельничук
Петро Михайлович. Священнослужителем ,доки не згоріла церква був Процюк Михаїл
Семенович 1886 р.н.
У
1946 р. село перейменоване на
Кузьмівку.
У 1947 році сільська рада
залишилася без секретаря . Повернувшись додому з армії у відпустку, Кузьмичук
Василь Олександрович залишився в селі і
став секретарем сільради, де і пропрацював 10 років. Довелося відновлювати по
господарські книги, так як під час війни всі документи були спалені, коли
горіло село.
У 1948 році був створений
колгосп ім. Перемога, який очолив на
той час сільський голова Ляховчук Яків Федорович-1914 р.н., а сільським головою був обраний
Позняковський Матвій Дмитрович. Село почало відроджуватися. Хоча було ще
багато одноосібників, але люди переходили в колгосп і розбудовували село. В
колгосп входило 4 бригади: Града -
бригадиром був Андрійчук Трохим Іванович; Лядо, Черниця – бригадир Міщук
Лукаш Олександрович, Старе село і Замістя – Попрожук Панас Гаврилович, с.Підгірник
– Ветров Пилип Ісакович, а пізніше став бригадиром Ветров Григорій Наумович. У
1949 році перший голова колгоспу Ляховчук Я.Ф. був убитий через вікно під час проведення
зборів у колгоспній конторі .Після Ляховчука Ф.Я. головою колгоспу став Ковалик
Микола , потім Ветров Кіндрат, а після нього Позняковський Матвій , який на той час працював головою сільради. В
травні 1950 року голову сільради було вбито.
У 1950 році сільську раду
очолив Поліщук Іван Потапович . Саме при ньому була добудована школа . Працював
Іван Потапович сільським головою до 1960 року. В 1953 році до колгоспу
приєднали с. Волошу і колгосп став називатися ім.Жданова. В 1957 році
приєднали с. Яблонку і на базі трьох сіл був організований колгосп ім..Ватутіна,
головою якого був Куковський Василь Федотович. З 1960 року по 1965 рік
сільським головою працював Дрозд Андрій Потапович. В 1960 році був
збудований сільський клуб в с. Волоша.
З 1961 року колгосп став називатися ім.Кузнецова. Колгосп розпочинався із
однієї корови і одного коня. Ті ,хто вступав у колгосп здавали свій реманент (
плуги, борони , вози, коні, худобу). Першими доярками були: Попрожук Улита і
Гаращук Устина. Першим завідуючим фермою був Ковальчук Дмитро Семенович , а з
1961 року був Кузьмичук Василь Олександрович. Першим агрономом був Галята
Григорій Арсентійович, який спочатку працював в с. Яблунька. Першим ветлікарем
в колгоспі стала Кузьмичук Наталія Василівна, уродженка с. Китайгород
Хмельницької області. Сюди вона приїхала після закінчення Московської
ветеринарної академії. Тут вона і пропрацювала все своє трудове життя. З 1954 року стала працювати головним
зоотехніком (Кривда ) Ковальчук Парасковія Андріївна, яка приїхала на Полісся
з Черкаської області. Працювала на цій посаді до виходу на пенсію, до 1986
року. Першим комсомольським вожаком, секретарем комсомольської організації
була Покорм'яхо Лідія Тимофіївна, яка після закінчення Городнянського
педучилища в серпні 1946 року одержала направлення на роботу в Ровенську
область. Уроженка Чернігівської області своє життя зв’язала з Поліським краєм. Спочатку працювала вчителькою початкової школи в с.Кузьмівка, а з вересня
1950 року стала вчителем Яблонської початкової школи. Перші комсомольці несли в
маси не тільки грамотність , а й культуру, вели роз’яснювальну роботу серед
населення щодо вступу в колгосп. Перші комсомольці села – це Попрожук Панас
Гаврилович, Кузьмичук Василь Олександрович, Позняковський А., Поліщук Іван
Потапович і інші. Багато допомогли в організації нового життя на селі.
Село розбудовувалося. Продовжив роботу
сільського голови до березня 1973 року Позняковський Іван Прохорович, який
потім до 1995 року пропрацював бухгалтером у сільській раді. Планував
сільський бюджет та визначав його раціональне використання. У 1967 році був
збудований ФАП в с.Кузьмівка, у 1968 році будинок культури Надалі працював сільським головою Михайлюк
Микола Леонтійович до грудня 1978 року.
У 1973 році було збудоване
адмінприміщення сільської ради. А з грудня 1978 року до виконання повноважень
сільського голови приступив Трофимчук Михайло Григорович, де пропрацював до
травня 1988 року. З травня 1988 року очолив колгосп. Травень 1986 року вніс
свої корективи у життя села. Чорний Чорнобиль поклав свої відбитки і на наших
поселеннях. З 1989 року запрацювали програми по Чорнобилю. За цей період було
збудовано приміщення будинку побуту (їдальня), ФАП в с. Волоша, Яблунька,
дитячий садок у Кузьмівка с. Яблунька 24
житлових будинки , були заасфальтовані вулиці в селі Кузьмівка та с. Яблунька.
Наступними сільськими головами
працювали :
З травня 1988 по березень 1990
року – Ветров Валерій Володимирович
З квітня 1990 року по липень
1994 року - Андрійчук Анатолій Арсентійович
11 листопада 1991році було
закладено перший камінь та освячено місце для будівництва Свято – Успенської
церкви в с. Кузьмівка. Будівництво
тривало 2 роки. Це були роки розпаду економіки в нашій державі, час стрімкого
росту цін, тому з придбанням будівельного матеріалу було дуже тяжко. Правління
колгоспу ішло на зустріч. Порівняно дешево обійшлася розпиловка лісу на
пилорамі. Члени церковної общини закріпили між собою двори для збору грошей. З
1991 року такий збір проводився 5 разів: на закупівлю будівельного матеріалу;
зведення зруба; на зведення куполів: на покриття церкви; на листове залізо,
скло, фарбу, для завершення робіт. Наше
село співоче. Тому добре допомогли у зборі коштів колядники. В колядках
приймали участь і дитячі групи. Маючи добрі організаторські здібності (до
виходу на пенсію працював бригадиром будівельної бригади в колгоспі) Ветров
Сергій Бенедович від початку і до завершення керував будівництвом церкви. Всі
вікна і двері зробив Левчук Костянтин Остапович безплатно. Всі домовленості про
придбання інвентаря робила Ветрова Ганна Михайлівна Фізично найбільше працювали
на будівництві:
1.Волошин Федір Кіндратович
2.Поліщук Любов Михайлівна
3.Солонь Єфросинія Федорівна
4.Солонь Іван Іванович
5.Позняковський Григорій Кузьмич
6.Орешко Денис Гаврилович
7.Ляховчук Станіслав Мусійович
8.Ветров Микола Павлович
9.Міщук Надія Іванівна
10.Ветрова Ганна Михайлівна
Чин закладки основного каменя і освячення
місця під церкву, молитву та закладку під перший камінь, послання до потомків
звершив священик Свято – Троїцької церкви Степаня Стефан Шомонка з церковним
хором та настоятель Покровського храму с. Кричильськ отець Григорій Токов. З
того року святий хліб - Паску всі кузьмівчани і волошани святять біля свого
храму А перша велика відправа на честь Матері – Богородиці відбулась у Храмі 28
серпня 1993 року на престольний празник. Велику відправу звершили протоієрей
Стефан Шомонка із Степаня, протоієрей Василій з Малинська, отець Георгій з
Гути, діакон Олександр Кокора із В.Вербча. А 17 жовтня 1993 року церкву «відвідала» ікона Почаєвської Божої Матері. ЇЇ приносили ченці із Почаївського
монастиря. Кілька тижнів « ходила» вона по землі, що зазнала страждань і горя
від Чорнобильської катастрофи. Всі жителі Кузьмівки, Волоші та навіть Грушівки
ставали під іконою на коліна і просили допомоги в житті та зцілення.
21 листопада 1993 року, на
Михайла в Храмі відбулося перше вінчання Левчук Юлії Михайлівни і Дімитрова
Петра Івановича. Першою під Хрес ( охрестити ) принесла своє немовля Ковалик
Галина Леонідвна. Хлопчика назвали
Романом ( Жигадло Роман Анатолійович) . Всі треби виконувались
священиком Степаня – Сефаном.
І ось по благословенню Преосвященнійшого
Анатолія Єпископа Рівненського і Острозького указом від 28 жовтня 1994 року був
призначений перший настоятель церкви – ієрей Сергій Камінський- 1973 р.н. 30
жовтня 1994 року була відслужена перша служба вже теперішнім настоятелем отцем
Сергієм. З цього часу село почало жити повноцінним парафіяльним життям. Життя
священика було не легким, особливо на перших порах. Не було житла. Тому у 1995
році було започатковане будівництво церковної хати. Значущу допомогу надавав
колгосп, головою якого на той час був Трофимчук Михайло Григорович, людина не
церковна , але любляча будівництво. Прибутки церкви були досить невеликими, а
тому завершення будівництва церкви і
хати затяглися на довгий час. В червні 1995 року церква була відвідана Пресвященнійшим
Анатолієм, який у співслужінні місцевого духовенства очолив Божественну
літургію за якою нагородив настоятеля церкви набедреником. Радував також
церковний хор, який уже на 1997 – 1998 роки перевершував своєю
милозвучністю сусідні хори і рівнявся до
досвідченого Степанського хору . Керівником хору була регент – псаломщиця
випускниця Городоцького Духовного училища Чуприна Надія Петрівна , дякуючи їй
хор набрав своєї висоти за досить короткий час .24 травня 1999 року молебнем до
святих ап..Луки і Іоана Богослова – покровителів іконопису , розпочались в
церкві внутрішні художньо – живописні роботи . Художні роботи виконувались
двома художниками : Тимощуком Валерієм Антоновичем ( м.Рівне )і Трубніковим
Олександром( Макеївка , Донецької обл..)У 1996 році було добудовано з південної
сторони церкви котельню. 8 жовтня цього ж року , у день прпд.Сергія Радонезького небесного покровителя настоятеля
храму , сім’я священика вимушена переселитися у новий , ще зовсім не докінчений
будинок. Фактично цей день став звершенням будівництва церковного будинку. Всі
інші роботи по завершенню будинку настоятель церкви проводив сам. 11 листопада 2000 року в день прпдмч.
Анастасії Римлянки храм вдруге відвідав Преосвящений Анатолій уже як керуючий ,
нової, Сарненсько – Поліської єпархії. Святителем було сказано похвальне слово
настоятелю і парафіянам за велику кількість проведеної роботи. Грамотою було
відзначено Ветрова Сергія Бенедовича – керівника будівництва церкви.
З липня 1994 року по грудень
2000 року сільським головою був Левчук Олександр Володимирович .
На території села Кузьмівка рахується два польських поховань, хоча
фактично їх було три. Одне з них давно вже зникло . Тому часто село відвідують
громадяни Польщі. Так неодноразовий їх приїзд до села , вивчивши історію села,
що пов’язувало їх з Польщею , вони
вирішили попросити дозволу на встановлення Пам’ятного знаку на місці де був
колись костел. Так рішенням виконкому № 57 від 12.11.1997 року було надано
дозвіл для встановлення Пам’ятного знаку на попередньому місці розташування
костела.
Все ще були часи економічного падіння , не
виплачувалася заробітна плата. Був введений бартерний обмін взамін заробітної
плати. І в нагоді кузьмівчанам став проект ХПІ.
Рішенням
виконкому сільської ради від 03.05.1998 року № 46 була створена
громадська організація « Асоціаціяї селян с.Кузьмівка « Дана організація була організована з метою отримання багатодітними та
малозабезпеченими сім’ями сільської ради високопродуктивної , племінної худоби.
ХПІ ( Хайфер Проджект Інтернешенл ) відкрило проект і на території нашої ради.
Основним донором у цьому проекті був
Ротарі клуб на чолі з генеральним спонсором Освальтом Герінгом . Дошка з його
портретом була відкрита у 1999 році на приміщенні молочарсько – заготівельного
пункту , який був створений саме на базі «Асоціації селян с.Кузьмівка «Акція
передачі дару є основою філософії ХПІ та практичною реалізацією ідеї «піклуйся
про ближнього та поділися із ним "Кожна родина", яка отримує від ХПІ тварин
, підписує угоду, в якій засвідчує свою згоду передати першу ново роджену теличку іншій селянській родині. Родина
ділиться з іншими також і знаннями та навичками, здобутими за допомогою ХПІ. Очолив
«Асоціацію селян с. Кузьмівка « бувший на той час сільський голова Олександр
Володимирович Левчук, який і на даний час очолює уже створений молочарсько – заготівельний кооператив « Надія»
У квітні 2000 року колгосп було реформовано на два господарства: СГПП «Кузьмівське» та СФГ «Довіра» СГПП «Кузьмівське «очолює Вакуленко
Олександр Іванович , а СФГ « Довіра « - Трофимчук Михайло Григорович .
З грудня 2000 року по березень
2006 року сільським головою був Андрійчук Сергій Арсентійович . 23 жовтня 2004
року с.Кузьмівка зажила новим життям. В цей день було запалено факел , відкрито
газорозпридільну станцію. Було газифіковано два житлові будинки - Андрійчука А.А. та Вакуленка О.І. З 2005 року
розпочалася газифікація села. Газифікацією села з пропозиції сільської ради ,
займався Трофимчук Михайло Григорович , керівник СФГ « Довіра»
З 6 квітня 2006 року по14
квітня 2008 року посаду сільського голови обіймав Кузьмічук Василь Васильович .
За цей період було газифіковано фельдшерський пункт та дитячий садок .
З квітня по 23 грудня 2008 року
повноваження сільського голови виконував секретар ради Ушакова Валентина
Архипівна. У вересні цього року була
встановлена блочно – транспортабельна котельня , зроблено опалення в школі та
проведено ремонт системи опалення у будинку культури. За 14 останніх років
будинок культури вперше отримав тепло.
30 листопада 2008 року
відбулися позачергові вибори Кузьмівського сільського голови , де було обрано
сільським головою – Трофимчука Михайла Григоровича.
32 роки своєї трудової діяльності
віддала Левчук Марія Михайлівна сільській раді , де вона пропрацювала на посаді
секретаря ради до травня 1999 року.
За
свою майже чотиривікову
історію Кузьмівка знала
багато особистостей. З нею пов’язаний
період творчості відомого
російського письменника Олександра
Купріна , який у
літературній спадщині залишив
шість творів ,зокрема повість “
Олеся” ,написаних на місцевому
матеріалі під враженням від
Полісся та його
людей. У селі й нині живуть нащадки місцевого
мисливця і великого знавця
тутешніх місць Ярмоли,з яким
Купрін – теж мисливець і природолюб – обходив усі
навколишні ліси й болота. Є
у Кузьмівській школі літературно – етнографічний музей – гордість школи і
всього села ,де зібрані старовинні речі , якими
поліщуки користувалися ще
на початку минулого століття .
Сучасне село має свій герб і прапор , які
затверджено сесією сільської ради 28 січня 1998 року. Автори проектів –
А. Гречило та Ю.Терлецький.
Герб Кузьмівки : у синьому полі летить золотий бекас.
Прапор Кузьмівки : квадратне жовте полотнище; на синьому тлі
жовтий ( золотий ) бекас у польоті, внизу прапор має горизонтальну зелену смугу
( шириною в 1/5 сторони прапора ). Нові знаки відображають особливості місцевої
фауни. Щит увінчує червона міська
корона.
Географічне положення
До складу ради входять села Кузьмівка,
Підгірник, Яблунька, Волоша.
Немає коментарів:
Дописати коментар